За кількома лісами та кількома полями був ставок. На ньому плавало кілька лілій, а навколо нього ріс очерет. З очерету регулярно лунали звуки. “Кваки, квак, кваки, квак.” Таке квакання означало, що біля ставка спілкуються два жабеняти. Їх звали Гоп та Скок. Вони були два жаб’ячі братики. Жили біля ставка вже дуже довго.
Вдень ховалися від сонця в очереті, а ввечері влаштовувалися на лілії, щоб заспівати свою пісеньку на добраніч. Люди, які жили біля ставка, так звикли до цього, що без того не могли заснути. Одного вечора все було інакше.
Коли стемніло і зірки повільно почали з’являтися на небі, настала повна тиша. Від ставка не було чути нічого. Жодного квакання. Ані маленького кваку. Просто нічого. Щось мусило статися. Поруч із ставком також жив дідусь Йосип, який завжди доглядав за ставком і звісно знав маленьких жабенят. Він знав, що коли ввечері не чує їхнього квакання на добраніч, то це не просто так. Тому він вирішив подивитися до ставка, що відбувається.
Він повільно пройшовся очеретом і своєю палицею відгортав кожне стебло на бік. Коли раптом перед ним з’явилося маленьке жабеня Скок. Скакало перед Йосипом так високо, що дідусь не встигав дивуватися. “Що таке, Скоку, сталося щось братику?” запитав дідусь жабеня та обережно взяв його до рук. Скок дико кивав головою, що так. “Тоді веди мене до нього. Швидко, будь ласка,” дав знак дідусь Йосип жабеняті та поклав його на землю. Той розскакався глибоко в очерет та привів старого дідуся до братика.
Гоп лежав на спині та важко дихав. Дідусь нахилився до нього, слухав, як він дихає, а потім помітив його набрякле черевце. “У Гопа хворе черевце. Мабуть, щось погане з’їв. Йому потрібно якнайшвидше відвар з лікувальних трав. Не хвилюйся. Візьму його до себе додому, зроблю йому водну лазню та буду давати відвар. За кілька днів він буде в порядку, але зараз не можемо зволікати. Мусимо діяти швидко. Іди за мною,” сказав дідусь Скоку та обережно взяв Гопа до долонь.
Якнайшвидше поніс його додому. Зробив йому водну лазню, де регулярно його замочував, подавав йому відвар з лікувальних трав, який вмів робити лише дідусь. Скок тим часом доглядав за братиком і чекав, поки йому стане краще.
За кілька днів Гоп був як рибка. Тобто як жабеня. Його черевце спало і не боліло. Дідусь Йосип міг його повернути назад до ставка.
Гоп та Скок знову обидва задоволені в очереті. Кожного вечора квакають на добраніч, і дідусеві дуже добре спиться при цьому. Обидва жабеняти дуже вдячні дідусеві, що він добре доглядає за їхнім ставком та за всіма, хто там живе.
І також тепер вони знають, що треба бути обережними з тим, що вони їдять.
