За лісом стояв великий млин. Його млинське колесо постійно оберталося, а пан млинар та пані млинарка, що там жили, виробляли борошно для всього села. Поруч з млином була ставка. Її поверхня іскрилася на далеко. Час від часу з неї вибивалася вода та з’являвся бульбашка, бо ставка була повна коропів.
Вони там задоволено плавали. За ставкою доглядав водяник Рачок. Він був добрим водяником. Стежив, аби рибки у його ставці мали все добре. Завжди сидів на своїй вербі над водою та їв пиріжки, які му залишала млинарка за вікном. Дбав про те, щоб усе у його ставці було так, як треба. Але не завжди все було так спокійно.
Колись давно, коли водяник Рачок так сидів на своїй вербі, до нього підстрибали жабенята та закликали: “Рачку, іди швидше, врятуй коропика! Він застряг у пастці! Але це не пастка від рибалок, це щось інше! Такої ми ще не бачили. Не можемо його звільнити. Будь ласка, поспішай! Біжи за нами!”
Водяник швидко зіскочив зі своєї верби та побіг на інший кінець ставка за жабенятами. Коли він туди дістався, не міг повірити своїм очам. Короп вивергався на березі. Він був заплутаний у якийсь пакет і не міг повернутися назад до води. Рачок прибіг саме вчасно. Швидко звільнив коропика і повернув його назад до води. Потім взяв дивну пастку до рук, почав її розглядати та думав, що така річ взагалі робить у його ставку.
Коропик винирнув і сказав водяникові Рачку: “Дякую тобі, водянику, за допомогу. Ще трохи, і я б на березі без води задихнувся. Пастка плавала біля берега ставка, і в ній були якісь залишки їжі. Мене привабило, що я міг би щось посмакувати, тож я заглянув туди. Перш ніж я встиг щось з’їсти, заплутався і залишився на березі без води.”
Водяник попрощався з коропом та був вдячний жабенятам, що вони його покликали, і разом врятували коропика. Але йому потрібно було з’ясувати, звідки взявся той дивний пакет. І хто взагалі посмів забруднювати його ставок?! Тож він домовився з жабками, що вони будуть організовувати патрулі. Будуть чергувати вдень та вночі та спостерігати за кожним, хто наближається до ставка. Перевірять, що там робить. Декілька днів нічого не відбувалося. Лише млинарка приходила годувати коропів та ввечері сідати на берег ставка. Їй подобалося спостерігати за його іскристою поверхнею.
Одного вечора, коли саме водяник Рачок та дві жабки мали чергування, до ставка сів незнайомець. Водяник трохи його знав, іноді бачив, як він приїздив до млина за борошном. Він був такий брудний, розчесаний та завжди похмурий. Підійшов до ставка, подивився на поверхню води, а потім дістав обід, загорнутий у пакет. Як тільки закінчив їсти, встав та викинув пакет із залишками їжі у ставок.
Водяник Рачок був шокований. “Це ж не можна! Це мій ставок, і там живуть мої друзі карасі. Сміття має бути в смітнику, а не у ставку. Я йому покажу!” подумав водяник. Пан збирався йти, коли раптом перед ним вискочив Рачок. Закричав на нього, і як він його у темряві перелякав, пан похитнувся та впав прямо до ставка. Водяник лише закликав: “Зараз!” І у ставку почало вирувати. Карасі почали оббивати його та плавали навколо нього так швидко, що почав формуватися вир. Жабки стрибали йому по голові. Пан тільки махав руками навколо і кликав на допомогу.
Через деякий час водяник дав знак, щоб жабки та рибки його залишили. Пан доповз до берега та обернувся до водяника: “Дякую, що сказав їм зупинитися. Я боявся, що потону.” “Я б не дозволив тобі потонути. Що я з того мав би? Це я не роблю. Просто хотів, щоб ти налякався та побачив, яке це відчуття,” відповів водяник. “Яке відчуття?” запитав чоловік. “Як ти зараз махався у воді та боявся, так нещодавно махався мій друг карасик на березі. Він заплутався у твоєму смітті, яке ти кинув у ставок. Мало не помер через тебе. Якщо хочеш ходити до ставка, більше ніколи тут нічого не кидай у воду. Обіцяй мені це!” строго відповів водяник Рачок. Пан почервонів від сорому та засоромився. Він не усвідомлював, що міг спричинити своєю неакуратністю.
Відтоді нічого подібного більше не відбувалося. Пан регулярно ходив до ставка і завжди пам’ятав про те, чого не можна робити. Він не хотів, щоб через нього сталося щось погане з карасиками або з кимось іншим. Навпаки, він приносив до ставка лише ласощі для карасів та пироги для водяника. Потім сиділи разом поруч на вербі, розмовляли. Спостерігали за чарівною іскристою поверхнею ставка, можливо, навіть сьогодні.
