Далеко за селом біля лісів та великих полів стояла прекрасна ферма. Там жила дівчинка Мія зі своєю мамою. На фермі жило багато тварин. Овець, кіз, корів і також один кінь. Це був коник, найкращий друг Мії. Мія з мамою доглядали за всіма тваринами і дуже їх любили, але з конем було інакше.
Вона мала його за свого друга. Він був красивий, високий та міцний. Шерсть мав усю чудово чорну та блискучу, і тому, що все в нього було чорне, лише одне вухо біле, Мія називала його Ушко.
Доглядати за всіма тваринами було не просто, але Мія робила все це з любов’ю. Коли в неї залишався час, вона їздила на своєму коні Ушку на прогулянки. Вони ганяли разом через луки, поля і ліси. Ушко був неймовірно швидким. Він почував себе дуже добре, коли міг бігти з дівчинкою на спині.
Одного разу, коли вони саме були на прогулянці, зробили перерву на луці. Мія лягла на траву та дивилася на небо. Ушко поруч з нею смакував гарною травичкою. “Знаєш, Ушку, треба б було допомогти мамі. Найбільше б я хотіла заробити грошей, щоб допомогти з фермою. Вона ж потребує багато зусиль і грошей. Але як? Ти не маєш якихось ідей?” роздумувала Мія вголос, при цьому моргнувши на Ушка. Він лише махнув вухами та виглядав, ніби роздумує. Мія навіть не уявляла, наскільки її кінь її розуміє.
По дорозі додому раптом Ушко різко зупинився. Він сперся на дерево, де був приклеєний папір. Своїм мордою та головою вказував на папір. “Що ти робиш? Що сталося?” питала Мія свого коня. Не розуміючи, вона подивилася на оголошення. На папері було написано: “Через десять днів відбудуться кінні змагання. Зголоситися може кожен. Головний приз – пачка грошей.” Мія подивилася на свого коня: “Ти хочеш змагатися та виграти гроші, щоб ми цим допомогли мамі?” Коник почав радісно скакати. Нарешті його дівчинка зрозуміла. “Так чому б і ні, спробувати варто!” посміхнулася Мія.
Десять днів промайнуло як вода. Протягом усього цього часу Ушко старанно тренувався. Бігав сам, бігав і з Мією. Настало день змагань. Усі стали на стартовій лінії. Інші коні виглядали як спортсмени. Лише Ушко серед них виглядав як улюбленець, який не вміє бігати. Але Мія вірила в нього. Нахилилася до нього, і перед стартом прошепотіла йому на вушко: “Вірю, що ти впораєшся. Я тобі допоможу. Ми ж команда. І навіть якщо ти не виграєш, для мене ти завжди будеш найкращим другом. Вже тому, що хочеш допомогти мені та мамі.” Ушка це зігріло біля серця.
Він був готовий. Навострив вуха. Напружив м’язи. Як тільки почув стартовий гудок, вирвався вперед. Біг, немов на змаганнях. Був такий швидкий, що глядачі не могли в це повірити. Він знав, що зі своєю дівчинкою на спині здатен на все. І так воно й сталося. Ушко прибіг до фінішу першим. Гроші, які вони виграли, подарували мамі. Вона була дуже горда за свою дочку та її коня.
Ввечері Мія зайшла до Ушка у стайню. Гладила його та тихо шепотіла: “Дякую тобі, друже. Завдяки тобі в мами знову достатньо грошей на ферму. Я щаслива, що маю тебе. Для мене ти завжди будеш найкращим, навіть якщо не виглядаєш як спортсмен, а як улюбленець.” Посміхнулася, лягла поруч з ним у сіно та заснула. Лише тепер вона усвідомила, наскільки її кінь її розуміє.
