Хлопчик Тоша жив біля лісу. В нього було кучеряве каштанове волосся, яке торчало у всі боки. Руки його завжди були брудні, одяг порваний, а посмішка дуже рідко осяювала його обличчя. Інакше кажучи, він був маленьким похмурим буркотуном: майже нічого не могло його порадувати, і він ламав і псував все що тільки міг.
Коли він гуляв лісом, то завжди поводився погано: буцав гриби, розкидував сміття на доріжці, виривав листя папороті і викидував їх. Все йому було не таке.
Але в тому лісі жили тваринки, яким це геть не подобалося. Зрештою, ліс був їх домом, а Тоша його руйнував. Одного разу з цього приводу зібрали Лісову раду, на яку прийшли всі тварини: їжачки, борсуки, білки, пташки, олені і навіть мурахи. Рада проходила під найбільшим деревом, яке було в лісі. Сова сиділа на найвищій гілці – вона була наймудрішою в лісі. З тої висоти вона могла дуже добре бачити всіх звірів.
Як тільки всі зібралися, почалася рада. Тоді Сова запитала: «Тож, хто має якісь скарги на Тошу?» І всі загаласили один гучніше іншого: він руйнував мурашники, кидав сміття у нори борсуків і руйнував годівниці оленів. Сова всіх вислухала і тоді спитала: «Чи є в когось ідеї, як змусити Тошу припинити це робити?» – тоді всі замовкли, бо ніхто ідей не мав. Сова задумалась і сказала: «Ми просто покажемо йому, що він не може так поводитися у лісі. Кожен з нас має якісь навички та уміння. Тож давайте використаємо їх на свою користь!» І вони одразу склали план дій.
Наступного дня всі тварини чекали на Тошу на своїх зазначених місцях. Він йшов лісом і нічого не підозрював, бо не знав, що на нього чекає. Він підійшов до грибу, замахнувся ногою і вдарив з усієї сили. Не слід було цього робити: тварини поклали каменюку біля грибу, і вдаривши ногою по грибу, він вдарив ще й по каменю. Він схопився за ногу і заверещав від болю.
Але це тільки розлютило хлопчика. Він підійшов до годівниці для оленів і почав засовувати туди сміття, а потім взяв палку і почав ламати годівницю. Та в ту саму мить каштани та жолуді почали падати на нього градом. Він озирнувся, намагаючись зрозуміти, що відбувається, але не побачив білок, які ховалися на дереві і кидали на нього свої горіхи з запасу.
Гнів Тоши почав переходити у втому: його ноги, та й все тіло, боліли від ударів. Втомлений і злий він сів під найбільшим деревом у лісі. Як тільки він сів, то почав виривати мох і інші рослини, і розкидувати їх довкола. Коли дерево, під яким він сидів, відчуло це, воно захиталося і скинуло всі шишки на Тошу. І насипало таку кучу, що лише голова Тоши стирчала з неї. Хлопчик сидів там, і не розумів, що сьогодні відбувається.
І тоді зʼявилася Сова. Вона граціозно махнула крилами, сіла перед Тошею і мовила: «Тоша, ми спостерігаємо за тобою вже довгий час. Всі тварини знають тебе, і бачать, як жахливо ти поводишся у лісі. Те, що все твоє тіло болить – це не збіг обставин, це все ми зробили навмисно. Ми хотіли показати тобі, що тобі слід змінитися. Я обіцяю тобі, що якщо твоя поведінка не покращиться, якщо ти не почнеш поважати тварин, природу і все інше довкола тебе, ноги твоєї більше не буде в цьому лісі. Добре про це подумай». І Сова полетіла.
Хлопчик Тоша довго сидів там у кучі шишок і думав над словами Сови. Деякий час він у лісі не зʼявлявся, і прийшов лише через декілька тижнів. Він виглядав по-іншому: чистий, охайно вдягнений, а в руках – повний кошик каштанів. Він висипав їх у годівницю і пішов. Коли тварини зібралися біля годівниці, вони знайшли там записку, у якій було написано таке: «Дорогі тварини, мені соромно, що я вам нашкодив і зруйнував ваші домівки. Ви показали мені як слід себе поводити і що поважати і насолоджуватися природою краще, ніж знищувати її. Я намагаюся виправитися, і це цілком ваша заслуга. (Хоча це геть не просто). Дякую». Тварини були щасливі, що все закінчилося саме так. З того часу вони завжди раді Тоші і як тільки він зʼявляється, біжать до нього і показують йому красу свого дому. А що ж Тоша? Він зрозумів, що ніж бути дратівливим буркотуном краще посміхатися.
