Багато років тому жив один цісар, який надто дбав про свій зовнішній вигляд. Він любив носити найрозкішніші костюми і прогулюватися по своєму королівству. На кожну годину дня у нього був новий каптан, і він часто й охоче хвалився своїм одягом.
Про королівство він не дуже дбав, і люди не були задоволені своїм цісарем. Одного дня до міста прийшли два шахраї і збрехали, що вони ткачі. Вони запевняли людей, що вміють виготовити найтоншу тканину, яку тільки можна собі уявити.
Казали, що тканина чарівна і що її можуть бачити лише мудрі та ті, хто гідний своїх посад. Шати були такі незвичайні, що їх не міг побачити жоден звичайний чоловік. Люди в місті були вражені й здивовані словами ткачів.
Незабаром про ткачів дізнався цісар і запросив їх до свого замку.
„Якби я був одягнений у цей незвичайний костюм, я б розпізнав, які люди в моїй державі не гідні своїх посад, і міг би відрізнити мудрих від дурних. Я мушу негайно наказати виткати для себе цю тканину,” мовив цісар.
Ткачі зажадали золота і найтоншого шовку і найдорожчої золотої тканини. Цісар дав їм усе, що вони просили, і наказав негайно почати ткати шати.
Цісар хотів одягнути новий костюм на щорічний урочистий парад, коли всі в місті збиралися подивитися, як цісар проходить повз.
Шахраї вдавали, що старанно працюють, і купили кілька свічок, які горіли всю ніч, щоб усі думали, що вони невтомно працюють над новим костюмом цісаря.
Люди повелися на їхню хитрість і похвалили ткачів. Шахраї цілий день не робили нічого іншого, як тільки сміялися з цісарської дурості.
Незабаром цісар захотів побачити свій новий костюм, але ткачі сказали йому, що він ще не готовий для огляду. У цісаря скінчилося терпіння, і він вирішив послати свого старого міністра, щоб той підглядав за ткачами.
Старий міністр з подивом виявив, що ткачі взагалі ніяких шат не ткуть! Ткачі показували йому на порожні ткацькі верстати і розповідали, які кольори та візерунки будуть на шатах, але він нічого не бачив.
Старий міністр боявся, що не годиться на своє місце, і не хотів, аби цісар про це дізнався. Він повернувся до цісаря і сказав йому, що його новий костюм дуже гарний і барвистий.
Цісар був втішений і призначив обманщиків новими цісарськими придворними ткачами. Обманщики посміялися з цісарської дурості, адже він не відав, що його обдурили.
Настав день огляду, і ткачі принесли цісареві невидимий костюм. Цісар злякався, бо зовсім нічого не бачив.
Ткачі одягли на нього невидимий плащ і штани. Цісар не хотів, щоб вони дізналися, що він не годиться на своє місце. Він боявся того, що скажуть люди.
Він удавав, що носить цей невидимий костюм, і сказав ткачам, що новий костюм дуже гарний і барвистий, але насправді в нього не було ні каптана, ні штанів.
Цісарські камергери, які мали нести шлейф, простягли руки до землі й удавали, що піднімають шлейф і щось тримають у руках. Вони не хотіли, щоб люди дізналися, що нічого не бачать.
Цісар крокував у процесії під прекрасним балдахіном, і всі почали з нього сміятися. «На цісареві зовсім нічого немає!» — кричали люди.
Цісар шкодував, що дав себе обдурити, і люди мали рацію, але він нічого не міг вдіяти. Він продовжував марш, а камергери йшли далі й несли шлейф, якого не існувало.
