За мотивами італійської народної казки
В одному будиночку жили три бабусі. Одній було шістдесят сім років, другій — сімдесят п’ять, а третій — дев’яносто чотири. У їхньому домі був маленький балкончик, звідки всі троє любили спостерігати, як люди ходять вулицею і що відбувається в місті.
Одного дня найстарша з них, Клементинка, побачила, як повз будинок проходить гарний молодик, і навмисне впустила з балкона носовичок. Молодик підняв його, принюхався й подумав:
— Такий гарний і духмяний носовичок могла загубити тільки красива й молода дівчина.
Він озирнувся, побачив балкон, але там уже нікого не було. Тож хлопець підійшов до будинку й постукав у двері. Йому відчинила одна з бабусь.
— Добрий день. А чи живе в цьому будинку якась жінка? — запитав він.
— Авжеж. І навіть три, — відповіла бабуся.
— Я хотів би побачити ту, яка загубила цю хустинку, — попросив хлопець.
— Це неможливо, — сказала стара. — У нашому домі такий звичай: поки дівчина не вийде заміж, її ніхто не може побачити.
Та хлопець усе думав про те, яка ж гарна має бути та дівчина, і так захопився, що вигукнув:
— Якщо так, то я з нею одружуся! Не біда, що я її не бачив. Я піду до батьків і скажу їм, що збираюся одружитися з гарною молодою дівчиною, якій належить ця хусточка.
І хлопець пішов додому та розповів про все своїй матері-королеві. Бо хлопець той був молодим королем. Мати уважно вислухала його, але похитала головою.
— Мій дорогий сину, добре все зваж. Ти ж її навіть не бачив. А раптом тебе обдурили?
— Я вже дав своє слово. А слово короля треба тримати, — відповів молодий король.
Та сумнів усе ж не давав йому спокою, і він повернувся до будинку своєї майбутньої нареченої. Коли він постукав, йому знову відчинила та сама бабуся.
— Скажіть, будь ласка, ви бабуся моєї обраниці? — спитав король.
— Авжеж. Я її бабуся, — відповіла стара.
— Бабусю, прошу вас, не відмовляйте. Покажіть мені хоча б один пальчик тієї дівчини, — благав король.
— Зараз не можу. Але приходьте завтра, — сказала бабуся.
Король попрощався й пішов. Усю ніч він не міг заснути, так нетерпляче чекав, щоб побачити хоча б пальчик своєї прекрасної нареченої. А тим часом три бабусі з рукавички та штучного нігтя майстрували фальшивий палець.
Рано-вранці молодий король знову прийшов до будинку й нетерпляче стукав у двері.
— Пані, я вже тут, — сказав він бабусі, коли та відчинила двері. — Я хочу побачити палець своєї нареченої.
— Гляньте-но сюди, — мовила бабуся. — З цієї замкової щілинки зараз наречена покаже вам палець.
І справді, з замкової щілинки визирнув дуже гарний палець. Молодий король поцілував його й надів на палець перстень. Він так зрадів усьому цьому, що вигукнув:
— Бабусю, я хочу якнайшвидше одружитися. Я влаштую весілля вже завтра. Що скажете?
— А що вам заважає, молодий пане? — відповіла бабуся.
— Чудово! Завтра я одружуюся! — зрадів король і негайно наказав готувати весілля та влаштовувати бенкет.
Того дня дві бабусі привели наречену, закутану в три фати.
— І запам’ятайте, — мовили вони, — наречену можна побачити лише після весілля, коли зайде сонце.
Отже, весілля відбулося, і король узяв дівчину під фатою собі за дружину. Він не міг дочекатися вечора, щоб залишитися з нареченою наодинці. Але бабусі супроводжували її аж до спальні, там перевдягли в нічну сорочку й уклали під ковдру. Потім пішли, задмухнувши всі свічки.
Та король був не дурний. Він заздалегідь сховав у кишені свічку. Запалив її — і раптом отетерів: у ліжку перед ним лежала стара, зморшкувата баба!
Коли король оговтався від першого здивування, його охопив страшенний гнів через те, що бабусі так жорстоко його ошукали. Він схопив наречену, витягнув її з ліжка й викинув у вікно.
На щастя, під вікном стояла альтанка, тож бабуся зачепилася нічною сорочкою за дерев’яну балку й повисла на ній.
Тим часом замковим садом йшли три добрі феї. Проходячи повз альтанку, вони побачили бабусю в нічній сорочці, що висіла на балці. Феї так розсміялися, що аж згорбилися, поки в них не почало колоти в боках.
— Ну що, дівчата, — сказала одна з фей, коли вони досхочу насміялися, — якщо ми вже так із неї насміялися, то треба їй якось віддячити.
— Це правда, ми її нагородимо, — погодилася друга фея й додала:
— Чари-мари, нехай ти станеш найкрасивішою молодою дівчиною, яку тільки бачили очі.
— Чари-мари, нехай у тебе буде добрий і гарний наречений, який любитиме тебе, — мовила третя.
— Чари-мари, хай ти все життя будеш великою пані, — завершила перша.
І три феї пішли своєю дорогою.
Коли зійшло сонце, король прокинувся й згадав, що накоїв тієї ночі в розпалі злості. Він відчинив вікно, щоб переконатися, що все це було лише страшним сном. Але що ж він побачив?! На альтанці сиділа напрочуд гарна молода дівчина.
— Що ж я накоїв?! — бідкався король, ледь не вириваючи собі волосся з голови, й гарячково міркував, як витягти дівчину назад.
Зрештою він схопив простирадло, кинув його дівчині, щоб вона вхопилася, і витягнув її до себе. Король благав пробачення за те, що викинув її у вікно, а наречена з радістю йому пробачила. Тепер вони могли бути щасливими разом.
А дві інші бабусі повернулися до своєї хатинки й із заздрістю чекали, чи не з’явиться колись і для них ще якийсь молодий король. Хто знає — може, й дочекалися.
А ми знаємо напевно лише одне: наша наречена залишилася в замку з молодим королем, і жили вони разом довго й щасливо.
