Чи знаєте ви ті старі казки, де сміливий Левко або Івасик вирушає у світ, щоб перемогти змія та врятувати принцесу? Саме такі казки завжди розповідала своїм онукам бабуся. Всі слухали, затамувавши подих, лише одна дівчинка насуплювала брови. Це була найменша онука — Гануся.
— Що ж тобі не до вподоби, люба? — лагідно запитала бабуся, покладаючи долоню на її кучеряву головку.
— А от що! — вибухнула Гануся. — Чому це завжди хлопці рятують дівчат? Чому б, наприклад, принцеса не могла вирушити у світ і врятувати принца?
За столом пролунав сміх. Засміялися братики, усміхнулися дорослі, які теж це почули. Старший брат Юрко не втримався:
— Ти й справді трохи дивна, сестричко! Дівчата не мандрують самотужки. І принців не рятують — для цього треба бути сильним і відважним! Дівчата вміють інше: варити, шити, пекти духмяні палянички… А ти навіть тісто замісити не вмієш!
Гануся аж спалахнула від образи. Вона грюкнула долонею по столу так, що аж чашки забрязчали.
— А я вам доведу! Піду у світ, знайду принца в біді, врятую його і приведу сюди, щоб ви всі побачили! От тоді замовкнете!
Ні заперечення батьків, ні сльози матері не допомогли. Гануся була вперта, як віслючок. «Піду! І знайду! І врятую!» — твердила вона. Вона спішно спекла кілька буханочок хліба (які, на щастя, вийшли їстівними), поклала їх у торбину, сіла на коня Буркотуна і вирушила в дорогу.
Довго блукала вона стежками й дорогами, пильно вдивляючись у обрій. Шукала вежі замків, питала про зачаклованих принців. Та, на її подив, усі принці, здавалося, спокійно сиділи вдома у своїх палацах. Не видно було ані драконів, ані проклять.
Аж одного разу вона зустріла молодого парубка на гордовитому гнідому коні. Він був гарний і сміливий на вигляд.
— Вибачте! — голосно крикнула йому Гануся. — Ви часом не принц? Вам не потрібна допомога? Ви не зачаровані?
Парубок зупинив коня і витріщив очі. Гануся, червоніючи, пояснила йому свою мету. Хлопець спочатку завмер, а потім розкрив рота і зареготав на всю галявину:
— Ти? Хочеш рятувати принців? Маленька дівчинка? Та хіба ж ти зможеш когось врятувати?
Він так реготав і ляскав себе по стегнах, що його кінь злякався, став на диби і жбурнув вершника просто у озеро! Парубок, замість того щоб бути сміливим лицарем, ляпотів руками і йшов на дно, бо плавати не вмів.
Гануся не роздумувала ані секунди. Вона стрибнула з Буркотуна і, як справжня рятівниця, кинулася в воду. Вона була сильною і вправною, тож швидко витягнула захлинаючогося парубка на берег.
Відкашлявшись і трохи отямившись, він подивився на неї зовсім іншими очима — з повагою і соромом.
— Дякую тобі… Ти врятувала мені життя. Мене звуть Мишко. Вибач, що сміявся. Ти… ти справжня героїня.
Вони розпалили вогонь, щоб обсушитися, розділили Ганусіні буханочки і розговорилися. Виявилося, Мишко мандрував світом просто так, шукаючи пригод, але справжню пригоду йому створила власна пиха.
Разом вони вирушили назад, до Ганусиної хати. Коли вони увійшли в двір, родина оніміла від здивування. Гануся стояла перед ними радісна та горда, поруч із нею — мокрий, але щасливий Мишко.
— Я не знайшла принца, — голосно сказала Гануся, дивлячись прямо на брата Юрка. — Але я врятувала добру людину. І довела, що дівчина може бути сміливою, сильною і рятувати інших. Це головне.
З того дня в бабусиних казках з’явилися нові героїні — відважні дівчата, що не бояться вирушати у світ. А Юрко більше ніколи не казав, що дівчата на щось не здатні. Адже він на власні очі побачив, як його сестричка повернулася не з казкою, а з власною, справжньою історією перемоги.
