Ельф на імʼя Стриб-Скок

Ельф на ім’я Стриб-Скок був маленьким чоловічком з кучерявим волоссям і широкою посмішкою. Він носив зелене пальто, червоні штани і зелений капелюх. Він подорожував світом, пристрибував і співав – або хоча б тихенько мурмотів якусь мелодію під ніс.

Він був веселим хлопцем. Через те, що сам весь час посміхався, йому не подобалося, коли інші довкола були у поганому настрої. Коли йому на шляху траплялися сумні або пригнічені переживаннями люди, він намагався підняти їм настрій.

Одного разу він гуляв лісом і десь вдалині почув тужливу пісню, яку співала тоненька дівоча душа. Стриб-Скок озирнувся довкола у пошуках того, хто співав, і почув, що голос лунає від струмочка. Він повільно підкрався, сховався за деревом, і визирнув, щоб поглянути на ту, що співала. То була прекрасна дівчина, яка стояла на колінах біля струмочка, її золоте волосся розкидував вітер, а сльози наче горошини бігли по її щоках. Біля неї стояв кошик з брудним одягом і вона прала, а поки це робила – співала тихим тужним голосом.

Стриб-Скок був дуже зацікавлений підняти їй настрій, бо вона сумувала, тому підійшов до неї, ввічливо привітався, і почав розмову: «Привіт, не лякайся, я – ельф Стриб-Скок. Я переповнений позитивом, і можу підняти настрій будь-кому. Скажи мені, чому ти сумуєш». «Ох, Стриб-Скок, дуже мило, що ти намагаєшся підтримати мене, але я не думаю, що ти можеш мені допомогти. Я живу сама з батьком на млині, але він дуже серйозно захворів, і я змушена робити всю роботу сама. А ще піклуватися і про нього, бо я дуже його люблю».

Ельфу Стриб-Скоку стало шкода дівчини. Він почав напружено думати, як він може їй допомогти, і нарешті йому прийшла ідея. Він зняв свою шляпу, і почав підкидати її і співати: «Чудо-рослина, нумо з’явись. Цій пані потрібна допомога, хутко отозвись».

Стриб-Скок підкинув свою шляпу востаннє і вона впала прямо йому на голову. Він поклонився, зняв шляпу, і з його волосся вилізла рослинка. «Бери. Це не просто якась там рослина – вона магічна», сказав Стриб-Скок дівчині. «Коли ти прийдеш додому, посади її і почекай, доки виросте. Залиш її на сонячному місці і піклуйся про неї, і, що найважливіше, кожного вечора ти і твій тато маєте вдихати її аромат. Побачиш, це поверне посмішку на твоє обличчя. Якщо ти завжди будеш такою доброю і матимеш чисте серце, рослина не зав’яне і допоможе тобі». Тоді він попрощався і пішов.

Дівчина все зробила так, як сказав їй Стриб-Скок: вона посадила рослину, поставила горщик на сонце і полила її. Увечері, перед сном, вона не забула вдихнути її аромат – і нагадала про це татові. Як тільки вони це зробили, у кімнату задув легкий вітерець, і раптово все почало пахнути як на лугу, і довкола все наче сяяло, а цей чарівний аромат поширився по всьому млину.

Через якийсь час, її батькові стало краще і він одужав. Тоді посмішка по-справжньому повернулася на обличчя дівчини. Вона висунулася з вікна і тихенько промовила у темряву ночі: «Дякую, Стриб-Скок. Величезне дякую!» і долунав їй у відповідь тихий голос: «Будь ласка, дівчинко. Не забувай піклуватися про рослину і бережи своє чисте серце, щоб вона не зав’яла».

Сьогодні, за лісом біля струмочка, все ще можна знайти той величезний старий млин. У віконці стоїть рослина, зелена і квітуча. Кожного вечора власник млина і його дочка підходять і вдихають аромат. Через те, що дівчинка з усіх сил намагається бути чемною і мати чисте добре серце, рослина все ще поширює свій чарівний аромат.